Є такі діти….
Вчителі радіють, коли така дитина захворіла і не прийшла в школу. Батьки однокласників позаочі теревенять про щось на кшталт: “Та йому немає кому по сраці дать”. А сусіди називають їх просто - малий гівнюк.
Ну а батьки…
А батьки прикривають невихованість і зухвалість своєї дитини таким популярним нині аргументом: “У мене дитина гіперактивна. Це нормально для її віку”.
Або ось ще: “У моєї дитини просто синдром дефіциту уваги (СДУ)”.
І моє найулюбленіше - “Вроджений стан афекту”...
І хоч дійсно для СДУ характерні імпульсивність, непосидючість і розсіювання уваги, та сьогодні я не хочу просто вкотре передрукувати медичний підручник чи дисертацію по дитячій психології. Сьогодні не про симптоматику, діагнози і психотерапію.
Сьогодні я спробую пояснити деякі істини з точки зору нейропластичності та нейронних зв'язків в цілому. Обіцяю, що це останні незрозумілі терміни. Далі - доступною мовою. Отже...
Дивіться…
Коли у Вас народилася дитина, десь до півторарічного віку в неї домінує права півкуля мозку. Тобто дитина сприймає і вивчає світ не через конкретні сухі (беземоційні) факти чи дії, а через - увага - інтуїцію!!! Простими словами, дитина реагує не на зміст слів самої мови, а на її тон, ритм, невербаліку (доречі, саме тому на немовлят так заспокійливо діють колискові).
Тобто цілих півтора року від народження, дитячий мозок розвивається відповідно до того, як на немовля впливає його оточення: дитина розвивається, пізнає світ і себе саму за рахунок проекції на себе того, що вона бачить і відчуває.
А тепер питання! А що бачила Ваша дитина, а?!
Чи відчувала вона батьківську радість від її приходу у цей світ? Чи вона бачила лише незрілу мамашу з “післяродовою депресією”?
Чи відчувала дитина, що вона приносить втіху і щастя для мами і тата? А може навпаки - вона ставала життєвим тягарем і джерелом батьківських скандалів?
Коли дитина намагалася впоратися зі своїм першим життєвим завданням - встановити зв'язок з батьками - що вона відчувала? Вона знаходила ту любов і втіху, щастя і радість, затишок і прихисток у поведінці батьків? Чи може вона не бачила того, що шукала, а бачила лише спустошення в батьківських очах і відчувала відсутність інтересу до неї?
Хто вона для Вас, а?!
Досконалий витвір мистецтва від митця, якого звати Любов? Чи джерело Вашої депресії, злості, хронічної втоми… тягар, незручність… причина нескінченних скандалів… генератор думок про паскудне життя, невдалий шлюб… ядро всіх Ваших проблем?
Зрозумійте ж вже Ви, що Ваші емоційні переживання, Ваша життєва установка, Ваша Любов до кожного члена родини формують мозок Вашої дитини і впливають на її особисте сприйняття самої себе у цьому світі!!!
Зрозумійте врешті решт, що емоційна безграмотність вашої дитини - це ще не діагноз СДУ. Досить вже прикривати свою незрілість, безтолковість та неосвіченість гіперактивністю чи ще страшнішим діагнозом - станом вродженого афекту! Досить! До-си-ть!!!
Втовкмачте вже у свою вітряну голову, що виховання і догляд за дитиною - це не лише зміна брудних підгузників і цицька перед сном!!!
Ви… саме Ви активізуєте розвиток мозку дитини через емоційну взаємодію. І як вона потім буде сприймати, відчувати і розуміти саму себе (а саме це і є емоційна грамотність) - це все залежить від Вас!
Тому коли вся черга на касі у супермаркеті вкотре буде осудливо шепотіти про те, яка невихована у Вас дитина, досить огризатися і намагатися довести усьому світу, що то гіперактивність. Емоційна безграмотність та відсутність смирення у Вашої дитини - це ознака того, що Ви… саме Ви не пізнали життя. Бо народження по зальоту треба було раніше замінити на народження у любові. Дитячого психотерапевта з місцевої поліклініки треба було раніше замінити дорослими книжками з нейронауки. А поради по вихованню дітей зі сторінок інста-мам - власним прикладом.
Так, у кожної дитини трапляються істерики… Так, у кожного з батьків бувають критичні дні (я зараз не про цикли менструації)... Так, у кожній родині є суперечки... Але коли ці суперечки та непорозуміння виникають регулярно… коли скандали і “депресії” - це стиль життя, - то дитина успадковує відчуття, що вона не така, як треба.
А тепер подумайте: як дитині в таких умовах оволодіти собою? Про яку емоційну грамотність може йти мова, якщо (ще раз!) “дитина успадковує відчуття, що вона не така, як треба” ???
Подумайте… А потім, зробіть ласку, підійдіть до своєї дитини, обійміть і промовте, що дуже сильно її любите! Дякую!!!
© Evgeniy Kalashnikoff, Центр дитячої безпеки "Angels".